Дитяча праця – наймана праця осіб, які не досягли віку трудової дієздатності. У Законі України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III зазначено, що дитиною є особа віком до 18 років.
Згідно зі статтею 187 Кодексу законів про працю України, неповнолітніми є особи, що не досягли вісімнадцяти років, при цьому у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток і деяких інших умов праці користуються пільгами, установленими законодавством України.
Враховуючи вимоги статей 51 та 188 КЗпП, праця осіб молодше 14 років взагалі не допускається за жодних умов.
На законодавчому рівні Міжнародна організація праці ухвалила Конвенцію від 17.06.1999 № 182 «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці», яка була ратифікованою Законом України від 05.10.2000 N 2022-III і таким чином стала частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 3 Конвенції № 182, «найгірші форми дитячої праці» включають:
-усі форми рабства або практику, подібну до рабства, як наприклад, продаж дітей та торгівля ними, боргова кабала та кріпосна залежність, а також примусова чи обов’язкова праця, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;
– використання, вербування або пропонування дитини для заняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи для порнографічних вистав;
– використання, вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності, зокрема, для виробництва та продажу наркотиків, як це визначено у відповідних міжнародних договорах;
– роботу, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці чи моральності дітей.