Простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Законодавством не визначено умови щодо присутності/відсутності працівників на робочому місці під час простою, місце перебування таких працівників встановлеюється роботодавцем.
Відповідно до статті 22 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати у разі настання в неї страхового випадку.
Таким чином, у разі настання у застрахованої особи, яка перебуває у простої та згідно із наказом роботодавця про запровадження простою зобов’язана бути присутньою на робочому місці (або іншому місці, визначеному роботодавцем) з відповідним режимом роботи, одного із страхових випадків, визначених статтею 22 Закону, допомога по тимчасовій непрацездатності надається на загальних підставах, зокрема відповідно до норм статей 22 та 24 Закону, за дні непрацездатності, за які працівник втрачає оплату.
Водночас, якщо відповідний страховий випадок настав у застрахованої особи, яка згідно з наказом роботодавця про запровадження простою не зобов”язана перебувати на робочому місці і не втрачає оплату за час простою, підстав для здійснення виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, на думку Держпраці, немає.
При цьому слід зазначити, що рішення про призначення або відмову у призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності має прийматися комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, із урахуванням вищевикладеного.