В Україні забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від статі.
Дискримінація за ознакою статі у трудових відносинах проявляється в такому, наприклад:
- розподіл на «жіночі» і «чоловічі» професії та види робіт;
- фактичне недопущення жінок чи чоловіків, на підставах їхньої статі до отримання проф. підготовки чи навчання за тією чи іншою професією;
- розрив у зарплаті жінок та чоловіків, у межах однієї галузі чи професії 25%;
- неформальна зайнятість, при якій вагітні і матері з дітьми до трьох років не можуть отримувати законодавчо гарантовані соцвиплати, пов’язані із їхньою репродуктивною роботою;
- ставлення до жінок як до другорядних працівників;
- дискримінація, пов’язана з вагітністю та зобов’язаннями з догляду за хворим членом сім’ї;
- відмови на запити працівників щодо суміщення робочого графіку з сімейними обов’язками.
За підрахунками McKinsey & Company, гендерна нерівність коштуватиме світові близько 12 трлн дол до 2025 року. Дослідники Центру економічної стратегії підрахували: якщо рівень зайнятості жінок в Україні був би таким, як у Швеції (лідер серед розвинених країн за рівнем зайнятості жінок), то ВВП країни зріс би на 9% або 19 млрд дол (за рівнем ВВП 2021 року).
Від того, що жінки менше заробляють і менш задіяні на ринку праці, не виграє ніхто. Це мають усвідомити всі учасники процесу: держава, роботодавці та самі жінки.