Право на працю осіб з інвалідністю означає отримання можливості на рівні з іншими заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю (стаття 27 Конвенції про права осіб з інвалідністю).
Крім того, вищевказана стаття Конвенції про права осіб з інвалідністю забороняє дискримінацію за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці.
Які відомі форми дискримінації щодо людей з інвалідністю?
- Дискримінація за ознакою інвалідності – це ситуація, коли людина з інвалідністю або група таких людей обмежена у користуванні правами через їхню інвалідність.
- Пряма дискримінація – це коли до людини з інвалідністю ставляться менш прихильно, ніж до людей без інвалідності в тих же чи подібних обставинах.
- Непряма дискримінація – це коли існує нейтральне правило або однакова для всіх політика, але вони негативно впливають на людей з інвалідністю.
- Утиск – це повторювана та небажана для людини з інвалідністю поведінка, що принижує її гідність або створює до неї негативне відношення через інвалідність.
- Підбурювання до дискримінації – це вказівки, інструкції або заклики до дискримінації людини через її інвалідність.
- Відмова в розумному пристосуванні – це не врахування в конкретному випадку особливостей, пов’язаних з інвалідністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» захист прав, свобод і законних інтересів осіб з інвалідністю забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.