Направлення працівника у службове відрядження — поширена практика в багатьох організаціях. Проте не всі роботодавці дотримуються встановленого порядку щодо забезпечення працівника необхідними коштами. Один із ключових аспектів — виплата авансу перед відрядженням, яку передбачено чинним законодавством.
Що говорить закон?
Відповідно до статті 121 Кодексу законів про працю України, працівник, направлений у відрядження, має право на відшкодування витрат, пов’язаних з таким відрядженням, зокрема:
- добові витрати за період перебування у відрядженні,
- вартість проїзду до місця відрядження і назад,
- витрати на проживання.
Деталізує ці положення Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59. Пункт 11 розділу ІІ Інструкції прямо передбачає, що роботодавець зобов’язаний виплатити працівнику аванс для покриття витрат на проїзд, найм житла та добові до початку відрядження.
Чи допускається направлення без авансу?
Чинне законодавство не передбачає можливості направлення працівника у відрядження без попередньої виплати авансу. Така практика суперечить як нормам трудового права, так і здоровому глузду: працівник не має нести особисті витрати на виконання службових доручень.
Якщо роботодавець не забезпечує необхідне фінансування завчасно, працівник має право відмовитись від поїздки або звернутись за захистом своїх прав.
Компенсація після повернення — не альтернатива авансу
Навіть якщо передбачається компенсація витрат після завершення відрядження, це не скасовує обов’язку попередньої виплати авансу. Лише у випадках, коли працівник добровільно погоджується використати власні кошти, він може надати підтвердні документи для компенсації після повернення. Проте така практика не є стандартом і не має бути системною.
Джерело: Держпраця